Я тут решив написати свій розповідь, як я став переможцем у турнірі з відеоігри Дота, але трошки іншим шляхом, ніж можливо багато хто очікував. Ну отже, почнемо!
Закладки... ці хімічні експерименти, які іноді вживав, не ставали мені на заваді. Вони допомагали збільшити концентрацію, підвищували реакцію та робили гру більш насиченою. Все почалося звичайно: після важкого дня з роботи і довгої гри, мої розумні знайомі порадили спробувати неперевершений товар. І от я, не витримавши спокуси, нарешті решилось замовити свою першу
закладку.
Треба сказати, що знаходження
рівного магазину з якісними ковзкостями було справжнім викликом. Пробував різні, але тільки один виявився справжнім скарбом посередині маси фальшивок. Тому коли знайшов того самого постачальника, відразу ж замовив свою наркоту.
І ось наступного вечора, я отримав свою очікувану посилку. Я не міг уявити, що цей коричневий порошок принесе мені стільки радості. Купивши амфетамін, я відчув, як він вже розбурхував мої емоції, підготовивши мене до майбутньої битви.
Зараз я готовий докладати усіх зусиль, щоб стати найкращим гравцем у турнірі. Амфетамін мав мене захопити своїми могутніми хвилями енергії і зосередження. Він перетворив зміршування часу на тільки приємні хвилини гри.
Та оцей час настастав, і я готовий запустити гру. Захоплений відчуттям, у яке мене вклали амфетамины, я поглинувся у світ битви з екрану. Час, коли пройшли години на миття рук та перекуси, відлетів геть. Це був мій день, мій час, моя гра.
Сила гри поєдналася з силами наркотиків, створюючи неймовірну симфонію ідеального погруження. І я почувався непереможним. Амфетамін допоміг мені одержати перевагу над противниками, дозволяючи реагувати швидше та приймати кращі рішення.
Тут можна було б розповісти про
гирик і
масло, але моє виграшне відчуття було чистим і сильним. Я забув про жорсткість своїх м'язів, про відходи після гри і все, що стояло на моєму шляху до перемоги.
Тому, коли інші гравці почали здарався, я продовжував битися. Я відчував
улет, що не знало меж. Це було справжнє задоволення, яке навіть не можна зіставити з реальним життям. Мені потрібний був тільки екран, мишка, клавіатура та мої безшумні готові друзі.
Продовжуючи свою історію, я повинен зазначити, що є точки, які слід уникати. Внутрішньовенне введення наркотиків - це злочин, який не можна пропустити. Воно може знищити життя, замість того, щоб надихати і покращувати. Тому я обрав шлях орального вживання, щоб не ризикувати своїм здоров'ям і життям.
Проходячи крізь етапи гри, я почував себе все більш і більш впевнено. Амфетамін пропонував мені розслаблення і концентрацію одночасно. Це було як обіцянка на моє бажання стати кращим.
Варто зазначити, що все це не відбувається без присутності небажаного супутника -
відходів. Після тривалої гри і використання наркотиків, організм потребує відпочинку і відновлення. Якщо не вміти контролювати цей процес, він може спустити вас на дно.
Турнір підходить до кінця. Моя гра була майстерною. І я переміг! Я став найкращим гравцем, розкривши усі свої можливості під впливом амфетаміну. І хоча цей шлях може здатися незвичним і навіть небезпечним, він показав мені, наскільки сильними можуть бути мої можливості.
В заключенні, хочу сказати, що кожен має свій шлях до перемоги. Мій шлях був винятковим, з використанням наркотиків, але цей досвід викликав у мене міцне пізнання самого себе і показав, наскільки велико моє прагнення до успіху. Наркотики можуть бути небезпечними, але якщо використовувати їх з розумом, вони можуть допомогти зробити щось неймовірне.
Братаны, хай! Сегодня жирный рассказ будет! Вообще, вчера было такое дело, я сходил по магазам закладки, да по фарме тоже двинулся - надо ж ка, да свою порцию ханки себе нашел. Жжет, понимаешь? Мне уже аж дрищит от этой истории!
Начну с начала. В общем, я запахался, и решил сходить покататься на автобусе. Ну так, отдохнуть мозги после таблов. Сижу на остановке, жду автобуса, и тут вижу старуху с костылем, аккуратно двигается. Я думаю, ну интересный персик, что произойдет?
Но сначала огонь - купил я таблеток, тут, в одном местечке поближе к парку. Эти мои знакомые, братишки, качественную шнягу достали! Вот такие закладки, да еще и свежие! Как раз для меня! Двинулся на полной катушке, сразу себе чувствовал себя в розыске. Кодеин в мозгу, а я в автобус сел. Кайфуете с меня или что?
Автобус приехал, я моментом сел, набрал в легкие ту сраную ганджубас и растягивал пару секунд, чтобы занюхать и почувствовать тот сладкий запах. Все было нормально, вокруг люди, но никто не подозревал, что у меня в голове котится фееричная буря.
Тут эта няшка с костылем садится рядом со мной. Я думаю, она меня заметила? Или просто так села? Ну да ладно, думаю, подъедем куда-нибудь, она выйдет. Вот думаю... и вышло она! Пора, думаю, отдохнуть!
И тут начинается. Я свои таблетки зажимаю в одной руке, потому что так безопаснее, и вдыхиваю через нос. Бум! Сразу же пошло психо, какое-то адское наслаждение охватило меня. Автобус движется, а я с головой в облаках. Я хочу кричать, смеяться, спрыгнуть с крыши автобуса, но я же не псих...
Тут эта старушка что-то бормочет себе под нос. Я, конечно, уже в другом измерении, но мне кажется, она против чего-то. Значит она меня заметила! Это ведь я светился как ёлка на Новый год!
Я открываю глаза, смотрю на нее, а она прямо на меня! Я такой улыбчивый, весь блаженствую, а она оскорбляется, тыкает костылем в меня и что-то кричит! Я не то чтобы понимаю эту оскорбу, но решил не спорить с этой бабкой и себя пересесть. Ну, как бы, какой я джентльмен!
В общем, садится я в другое место, если можно было так сказать. Вон куча людей отдыхают, не пытаясь завязать со своими проблемами. Я сяду, думаю, может, заснуть успею хоть немного. И тут автобус тормозит остановкой - влезает загнанный гопник, и прям ко мне двинулся!
Он подходит, смотрит на меня, я на него - такое чувство, будто он кушает меня глазами. Я сразу взялся за свои таблы с другой рукой, думаю, если что, отвечу на глазах. Видимо, понял он, что я не просто так сижу, и решил меня благородно попросить. Последняя остановка...
Вот сейчас закончится этот автобус. Я встаю, гопник двигается со мной к двери, я держу таблы в руке, вот-вот начнем! Но тут он задумался, может, лучше спросить? Он меня спрашивает: "Эй, ты здесь сел в автобус или показывал таблы свои всем? Че ты, братуха, вытворяешь?". Я отвечаю: "Да ханку нюхал, будь здоров! И что, почему, нельзя что ли?". Он в ответ: "Ты че, афигел? Тут тебе не твой район!"
Ну, что я могу сказать, братцы? Лучше бы я сразу знал, что меня так выгонят из автобуса. Но стоп! Я и не отрицаю, что поначалу было круто! Шёл и вдыхал, месяцы вот так жил. Но потом все пошло вразнос. Автобусы, бабки, гопота - ну, понимаешь. Жизнь дала мне урок. Я сажусь в другой автобус, включаю себе музыку и понимаю, что этот мир такой, какой он есть. И надо просто помнить, что не моя задача - драться с каждым.
Тут я сел в самый обычный автобус, и ехал по своим делам. Не я первый и не я последний, кто в потерях и катаются до красоты на рельсах. Мы знаем свои ошибки, и это нормально! Хотя все можем ошибиться и вылететь из автобуса. Вот такая история, друзья.